Dnipro-M у мистецтві: як, маючи в руках зварку і болгарку, створити фантастичні світи

Володимир Білоконь – український митець, який створює неймовірні скульптури з металу. Його роботи можна знайти на міських вулицях, у галерейних просторах та колекціях поціновувачів сучасного мистецтва. Сам автор говорить, що він не скульптор, а фантазер-винахідник, який вигадує образи.

Ми завітали до майстерні Володимира у Києві та на власні очі побачили, як із вогню, іскор, купи арматури та живої уяви художника народжуються мешканці фантастичних світів.

«Давайте вигуляємо жука!» – пропонує майстер і виносить у двір величезну синю комаху. Це одна з найулюбленіших робіт автора. Здається, жук чудово почуває себе у сніжних заметах. Цілком можливо, що незабаром він житиме на одній з міських вулиць.

«Жуків-оленів я зробив багато варіантів: і каркасних, і суцільних. Невдовзі завершу проект, в якому будуть дев’ять таких красенів бігти стіною на дах будинку й нести шматочки шоколаду. Ще є світляки з діодами, які мерехтять різними кольорами», – розповідає Володимир і показує своїх «улюбленців».

«А тепер погляньте-но, які рукавички! Не бажаєте приміряти?» – жартує скульптор, знімаючи зі стіни дві сталевих клішні, які, здається, належать величезному раку з доісторичних часів.

Для своїх скульптур Володимир вирізає потрібні форми з листів металу, потім їх згинає, зварює та зачищає. «Зараз будемо робити колір. Хочу отримати синьо-фіолетовий. Для цього нагріватиму метал газом», – каже митець і, тримаючи в руці одну клішню, спрямовує на неї вогняний потік.

«Скульптура – це справа, якій я присвячую все своє життя. Можу одночасно думати над 10 ідеями, працювати над кількома проектами. Може, не повірите, але нещодавно відкрилась виставка в галереї з моїми роботами, а я її досі не відвідав. Бо мені цікавіше щось нове придумати у майстерні, ніж дивитися на вже готові експонати».

Нове життя металобрухту

«Перша моя творча робота – підсвічник, який я зробив для подруги на день народження. Згодом на початку 2000-х виникло бажання займатись стріт-артом. Я йшов однією з вулиць Подолу та відчув, що хочу створити якийсь об’єкт для цих місць. Перші ідеї, які прийшли, – це вуличні ліхтарі. Мені подобалось робити їх незвичайними, наприклад, як повзучого ліхтаря-змію», – згадує художник.

Митець дає друге дихання різноманітним матеріалам, які перетворилися на купу металобрухту. Його можна вважати представником треш-арту (Trash-art в перекладі з англ. – «сміттєве мистецтво», напрям у сучасному мистецтві, яке пов'язане зі включенням сміття в арт-об'єкт. – Прим. ред.).

«Знайшов шматок металевого листа, незвичайну гайку – і ось вже готові лапки для нового створіння, а он труби з батареї – стануть стеблами для світильників у формі квітів-мухоловок», – каже скульптор.

«Маю давню звичку – всі свої ідеї записую у нотатки на смартфоні. А от альбомів зі скетчами не веду: не вмію малювати. Швидше зроблю, ніж намалюю! Замальовки мені можуть знадобитися, якщо треба якось пояснити замовнику, що я придумав».

Скульптури з секретом

«А ось світильник з кулеметом, – художник показує скульптуру, яка чимось нагадує артефакт, навіяний фантастичними світами із творів братів Стругацьких. – Тут рухаються частини корпуса. Взагалі, мені до вподоби створювати скульптури з секретами. Щоб у них була цікава механіка, щось оберталось, світилось, клацало.

Класно, коли глядач може крутити, повертати деталі навіть на виставці. Знаєте, у дитинстві були такі книжки: відкриваєш і сторінки стають об'ємними, виростають будиночки і замки. В мене був такий задум, щоб окремі частини скульптур також складалися й розкладалися», – розповідає художник.

Володимир любить вживляти свої роботи у матерію міста. Наприклад, «Закохані ліхтарі» та «Дерево зі стільцями» на Майдані Незалежності, величезний «Сірник» на вулиці Січових Стрільців, «Млинок для кави» у провулку Тараса Шевченка вже не один рік радують око киян і туристів. «У Києві на вулицях є вже 15 моїх робіт. Зазвичай мені простіше домовитись із власниками різних закладів, наприклад, кафе та ресторанів, на території яких можна розмістити нові скульптури», – зазначає митець.

Інструмент для творчості

У скульптора особливе ставлення до інструментів. «Всі вони – мої помічники, я їх люблю», – ділиться Володимир. – «Коли мені було 22 роки і я тільки-но почав працювати на виробництві, першим інструментом, який мені потрапив до рук, була болгарка. Та любов до неї виникла не одразу.

Я мав зачистити шви після зварювання, але до того наслухався багато історій про цей небезпечний інструмент та спочатку боявся його як вогню. Пам’ятаю, ввімкнув шліфмашинку, побачив, що мій керівник десь пішов, вимкнув пристрій та зачистив усе вручну. Але потроху звик. Вже не було окремо мене, а окремо болгарки, ми наче стали одним цілим. Саме з цього моменту болгарка стала улюбленим інструментом й почалася моя історія як скульптора.

Справжнім відкриттям для мене стала акумуляторна кутова шліфмашинка Dnipro-M. Тільки спробував – одразу сподобалась. Також є зварювальний апарат Dnipro-M, який не поступається закордонним аналогам, але виявився вдвічі дешевшим. Планую придбати у майстерню ковадло, плазморіз та компресор. Ще є ціла колекція молотків. Деякими я навіть не працюю – це більше фан».

«Якщо прийшов до майстерні, то маю щось робити. Нема натхнення – почни прибирати. Це як на кораблі: драїш палубу, щось перекладаєш з місця на місце. І в якийсь момент виникає ідея!»

У митця є й професійні забобони. «Колись мій колега-коваль дав пораду – не працювати на Святвечір. Я не повірив. Але через кілька років вирішив на Різдво лишитися у майстерні й щось виготовити. І що ви думаєте – за 10 хвилин зламалися дві болгарки! Може, співпало так, хто знає!» – сміється митець.

«Люди по-різному ставляться до моєї творчості. Хтось каже, що це несерйозна справа, інші, навпаки, підтримують, допомагають порадами або з матеріалами для майбутніх робіт. Але я переконаний, що у цьому житті варто встигнути якомога більше! І робити те, до чого лежить душа, вже сьогодні, не відкладаючи на потім. Бо це потім, може, ніколи й не настане. Навіть якщо немає потрібних інструментів, грошей або ґрунтовних знань. Це все обов'язково здобудеш, якщо є велике і справжнє бажання!»